Чорничної любові пост

Чорниці я люблю... їсти... в будь-якому вигляді.

Чи то ціленькими, присипаними цукром... чи то у вареничках, чи то у пиріжках... чи то засушеними, замість цукерок... чи то з морозивом, чи зі сметанкою... чи то у чудернацьких десертах...

Але я зовсім не люблю їх збирати... от суниці - люблю, а чорниці - зовсім ні...

Можливо, тому що бабусине село, у якому пройшло все моє "канікульне" дитинство, було оточене лісами з суницями, малиною та дерлинами (і там зовсім не було чорниць). По чорниці доводилось їхати далеченько. Для цього потрібно було вдосвіта встати, одягнути чоботи (бо ж роса) і на сусідській підводі, куняючи, подорожувати через поля та ліси до "чорничних галявин".

 У таку подорож вирушали господині з усієї вулиці (скільки поміщалось на одній підводі :-))
Тому додому повертались лише тоді, коли всі наповнювали свій посуд чорницями. Я ніколи не розуміла, чому серед цього "посуду" зазвичай були 10-ти літрові відра, а не, приміром, трилітрові відерця (було б значно швидше :-))
От я (лише тричі побувавши в такій "експедиції") мала при собі саме таке 3-літрове відерце... і як же довго воно наповнювалось!!!

Так, сусідки постійно повчали мене, аби не видмухувала так ретельно листочки з ягід, мовляв, дома уже перебереш... але я так не вміла, мої ягоди у відерці повинні були бути чистими, незасміченими... саме тому, поки я дозбирувала своє відерце, мої "партнерки" уже бережно пов'язували марлею свої вщерть наповнені "дійниці" (так називали відерця, часто емальовані зсередини, у які доїли корів, вони були трішки меншими, ніж відра на воду, і легшими, відповідно). "Марлеві пов'язки" були потрібні, аби не розсипати ягоди під час подорожі додому. 

Якщо дорогою "туди" усі мирно куняли і лише зрідка перемовлялися напівпошепки, то зворотній шлях був досить веселим та гамірним. Жіночки та молодиці ділилися своїми життєвими історіями, пліткували, а потім ще й співали :-)

Чи не єдиною приємністю в таких поїздках був "перекус" у лісі (адже виїжджали не снідавши і були у лісі через обідню пору). Яке ж смачне було те сало! А житній хліб, ще теплим завернутий у клапоть бавовняної тканини та потім у торбинку, аби зберегти свіжість, ніколи так не смакував вдома! 

Тепер моя рідня, яка чудово поінформована стосовно моєї нелюбові до процесу "заготівлі" чорниць, справно обдаровує мене то відерцем, то мисочкою цих ягід :-) Тому я можу поекспериментувати з кольорами та формами під час приготування десертів :-)

На фото - знову ж клафуті, як і минулого разу, тільки тепер з чорницями

Вітамінного вам літа!!!

І знову я до Юліного проекту Rustic Summer  :-)