Чохол для планшета "Літній ранок"

Вона вже прокинулась, але не розплющувала очі... Хотіла трішки послухати... послухати ранок... Тихенько повернулась на скриплячому сітчаному матраці старенького металевого ліжка. Вони з братом завжди сперечались хто на ньому спатиме, адже в кімнаті було ще одне, дерев'яне з матрацом із справжнісінької соломи, покритої грубим полотном.... полотном, яке далекими зимовими вечорами зіткали мозолисті бабусині руки, що постійно пахли теплим молоком... Такий матрац у 21 столітті - справжня дивина, і поспати на ньому - значний привілей... напевно, минулого вечора в суперечці виграв таки брат.

Вона прислухалась, чи після зрадницького скрипу металевої сітки, ніхто не запідозрив її пробудження... На кухні, через сіни, бабуся гриміла банячками, стиха щось мугикаючи. Вона готувала внукам сніданок та та частування для птиці... Окрім десятка дорослих курей на подвір'ї під няглядом та опікою сурової індички дріботіли чверть сотні пухнастих курчаток, більше десятка довгоногих індичат та галасливих каченят... всі вони вже давно прокинулись і здіймали лемент під вікнами, вимагаючи харчів...

Дівчина прислухалася ще... по дорозі торохкотів пустий віз, зрідка поскрипуючи старими колесами... радісно залаяв сусідський пес... напевно, дід Ганонько (як його насправді звати?... Ананій, може...) повернувся з косовиці.
У садку, під вікном кімнати,де вона спала, каченята щойно віднайшли дощову воду у тазику і радісно плюхались... дівчина мимоволі посміхнулася.

Залаяв пес... забряжчав цеп на криниці... хтось діставав воду... напевно, баба Юстина йдучи на город через наше подвір'я вирішила набрати води... Баба Юстина, молодша бабусина сестра,
жила на іншому кінці вулиці, а її город був поряд з нашим, прямо за бабусиною клунею. Тому, коли вона приходила сапати чи полоти, зазвичай проходила через наш двір. У її фартушку завжди були ласощі для нас - червонобокі яблучка з великого садка, чи запашні пиріжки з таємною начинкою, а інколи й кольорові льодяники, які злипалися від спеки у грудку чудернацької форми, і так весело було їх по одному відгризати...

Дівчина знову посміхнулася... вона привідкрила одне око... сонце, що пробивалося крізь мережані фіранки, влаштувало на килимі танець сонячних зайчиків... настав новий ранок... ще один ранок її "бабусиного" літа...пора вставати :-)

А поки ви читали моє маленьке оповідання, я завітала до Віки з Оксаною

та в Арт-Клуб