Заясь... таки він :-)

Розпочну з того, що я завджи з захопленням розглядала роботи майстринь, які шиють іграшки. Але для себе розуміла, що ніколи не візьмусь за таке. Ну, не моє це. Не тягне. І на прохання сестри пошити їй тільдовського зайця завжди відповідала: "давай, я тобі придбаю" :-)

Та сестра все нила, що хоче мною зробленого :-) 

І чомусь цього року роздумуючи про подарунок сестрі, я одразу вирішила "та пошию я їй того зайця! Точно вгадаю з подарунком" :-))

"Кому зайця? Зайця-побігайця?"

Цілий вечір вся сім'я з зацікавленням спостерігала, що ж то мама таке робить :-) А мама різала, шила, набивала, зашивала, приміряла....

 Особливою моєю гордістю є те, що я з першого разу "поставила його на ноги" :-) Тсоїть без допомоги, самостійно. Тому, що дорослий :-) всі лапки на гудзиковому кріпленні.

 Хотілося, чогось новорічного і в клітинку... штанці з костюмної шерсті, на резинці, светрик та берет з мого старенького шерстяного берета :-)  светрик з комірцем-стійкою, як я люблю... вишитий сніжинками. Берет з "кісточкою", як годиться :-)

Причому, я ж завжди знайду собі як ускладнити життя :-)) Весь одяг знімається! І не питайте мене, як я светрик одягала на того зайця :-)))) От лишень берет в кількох місцях прихватила ниткою, аби всюдисущі маленькі шкодливі рученята не занадились знімати :-))

 Капець, я раділа йому, як мала дитина, що вже говорити про сестру, яка вже й сподіватись перестала :-)) Оце дивлюсь зараз і думаю, що потрібно б ще шкарпеточки йому на лапки сплести :-))